Заупокійне богослужіння по спочилій матушці.

Минув вже рік, як я вже Вас не бачив,
І сльози не втихають ні на мить,
Лиш спогади у серці не згасають,
Як поряд завжди Ви були.

Сумують всі,
І Батько наш отець Макарій,
Невпинно, потайки він сльози ллє,
Коли псалтир щоденно Він читає,
Там де упокоїлися Ви.

Минув вже рік,
А внуки Вас чекають,
Питають завжди: «Бабця де?»
А ми невпинно їм відповідаєм,
До Господа, Всевишнього вона пішла.

І в храмі люди Вас чекають,
Щоб запитати як їм буть?
Щоб мудре слово Ви їм підсказали,
Як їм на цьому світі буть!

Як ми радіємо!
Коли у снах являєтеся нам,
Підсказуєте правильні ті дії,
Як жити, і Бога прославлять!

Ми знаєм, що святі оберігають,
Як снилися мені Ви у ті дні,
Як Сорок мучеників, Вас чекали,
Щоб все мені Ви повіли!

Минуть роки а пам’ять не угасне,
І біль душевний не пройде.
Ось тільки Все прекрасне,
Ніколи не повториться уже!

Тож хай Господь дарує свою милість,
Молитву сили, відчути на собі.
Яка возноситься невпинно Богу ,
О упокоєнній душі!

Нехай Господь дарує Вам, свої блаженства,
Простить Він вам, усі земні гріхи.
А ми будем молити Бога,
Щоб Ви були достойні, Вічних благ!

23 липня 2013 року, минув рівно рік, коли пішла з життя матушка Фотінія, дружина благочинного Андрушівського округу, отця Макарія. В цей день була відслужена заупокійна Божественна літургія по спочилій матушці, котру очолив намісник Спасо-Преображенського чоловічого монастиря архімандрит Галактіон, якому співслужили: духівник Житомирської єпархії архімандрит Гавриїл (Вардаєв), благочинний Житомирського району прот. Богдан, благочинний Ружинського округу – прот. Михаїл, прот. Тарасій, брат ієром. Макарія, а також священники з Ружинського і Андрушівського благочиння.

Після Божественної літургії була відслужена панахида на могилі спочилої матушки Фотінії.

Вот год прошел, а боль все не утихнет,
И с новой силой с раны выступает кровь,
И в этот день природа вся поникнет,
Когда увидит сколько плача вновь.

Прощаяся с Тобой, мы твердо знаем,
Что наше расставание не навсегда,
Мы с праха взяты, в прах же все отыдем,
Вот только в каждого своя судьба.

Помочь Тебе мы можем лишь молитвой,
И Ты в своих прошеньях нас не забывай,
Хоть иногда за жизненой гонитвой,
Мы забываем как прекрасен рай.

Так плохо без Тебя, уныло и тоскливо,
И не обнимет уже ласкова рука,
Не посоветует, не улыбнется мило,
Не даст уроки жизни как всегда.

Мы не забудем помнить вечно будем,
Жену и дочь, и мамочку родную,
Твою любовь и веру не погубим,
Ведь жизнь была прожита не впустую…