Відбулася зустріч духовенства із учнями Професійно – технічного училища №12 м. Бердичева.

Дякую Богу за все, що маю: за всі радощі і печалі свого життя! Дякую за кожен день, який є неповторним і відкриває все нові і нові сторінки нашого буття! Дякую Богу за те, що Він дав мені можливість працювати з молоддю. Вже дев’ятий рік поспіль мій ранок починається із зустрічі на уроках з тридцятьма парами дитячих очей, які пильно і довірливо вдивляються в твою душу і чекають мудрих життєвих порад. Адже головне задля чого приходять діти в навчальний заклад – це не за математикою чи за знаннями англійської мови, - а за нашим життєвим досвідом, щоб за нашим прикладом будувати своє майбутнє.

Працюю в Професійно – технічному училищі №12 м. Бердичева викладачем та практичним психологом.

Багато різних життєвих ситуації приходилося чути, бачити та головне допомогати вирішувати разом з підлітком, не раз тримати його за руку мов немовля та разом з ним виходити із «лісу» чи «вогню» життєвих перешкод і негараздів. А потім радіти з ним по – дитячому про те що вихід знайдено і світло попереду.

Але бувають такі кризові ситуації у житті кожної людини, що вихід із них може бути тільки через щире покаяння, через таїнство Сповіді та Святого Причастя. Тут ми психологи вже беззбройні! На те поставлені Богом на землі священики, які мають благодать Святого Духа і є свідками перед Господом у нашому щирому каятті.

Зустріч, що відбулася 6 листопада 2011р. в нашому училищі з кліриком Свято – Миколаївського собору м. Бердичева протоієреєм Віталієм Бойковим та ієреєм Олександром Худяковим на довго запам’ятається нашим вихованцям.

Півтори години спілкування в атмосфері тепла, відвертості і благодаті Божої промайнули як одна мить. Жоден учень за цей період часу не виходив з аудиторії, панував спокій і тиша, кожне слово батюшки діти сприймали як цінне і життєдайне зерно, яке потрібне саме тут і зараз! Спостерігати такі картини життя, таку учнівську увагу – це для педагога милість Божа!

Тему нашої розмови священики відчули інтуїтивно. З перших хвилин знайомства зав’язався духовний контакт. Отець Віталій наголосив про важливість та розкрив духовний зміст професії «Кухар», яку опановують учні групи №11 в нашому училищі. Зупинився батюшка на важливих питаннях дружніх міжособистісних стосунків з одногрупниками, особливу увагу приділив питанню дружби та стосунків між юнаком та дівчиною, про юнацьку закоханність та справжнє кохання, про важливість та Божий промисел створення сім’ї, про відповідальність подружжя один перед одним, про роль батьківства. Із змістовними доповненнями по темі виступив і отець Олександр.

Дещо пізніше учні та викладачі вступили в невимушений дружній діалог, ставили священикам запитання та отримували від них суттєві та в доступній формі відповіді.

Усі учасники після такої зустрічі із миром в душі поверталися хто додому, хто на роботу, а хто далі на служіння.

Повернувшись додому я зателефонувала класному керівнику групи №11 Дмитрієві Л. В. і не здивувалася, коли вона мені сказала наступне: «Зоя Іванівна, ось що значить поспілкуватися з авторитетними мудрими людьми, від яких випромінюється добро. Мені вперше захотілося додому пройтися пішки, а не їхати в міському транспорті. А учні сьогодні з піднесеним настроєм ще довго не хотіли покидати стін училища, пропонували допомогу, у них пробудилося милосердя і відчуття того, що ми всі, як говорили батюшки діти одного Батька. Дуже чекаємо наступних зустрічей. »

Ще раз пересвідчуюсь у тому, що формування підвалин духовності то є найголовнішим у вихованні молодого покоління!