Чуднівську церкву відвідав колишній її староста – нині монах Княжицької обителі.

За однією із версій, Чуднівський Різдво-Богородичний храм був збудований ще за часів козацької доби. За словами його нинішнього настоятеля , протоієрея Вадима Шапрана, котрий ретельно досліджує історію церков району, на одному із дзвонів Горецького монастиря, що у Ярославській області було виявлено цікавий надпис.

«За дозволу пана Богдана Хмельницького, Гетьмана війська Запоріжського та за старання братства храму Різдва Пресвятої Богородиці нового міста Чуднова, року 1649, місяця липня, числа 21. Андрій Савичев - майстер дзвонарів». Це одна з найперших згадок про існування в Чуднові даного храму.

Однак, перші документальні відомості про храм датовані 1772 роком, де вказано, що коштом прихожан була збудована церква із соснового дерева з трьома куполами. Вона проіснувала понад століття. Коли ж її приміщення стало повністю непридатним для богослужінь, у 1896 році спорудили новий кам’яний храм, який існує в Чуднові до теперішніх днів. Протягом своєї 115 літньої історії він переживав різні часи. На жаль, цю духовну святиню, як і багато інших, не обійшла гірка доля наруги. У 1935 році церкву перетворили у зерносховище місцевого колгоспу « Комінтерн», зруйнувавши дзвіницю та скинувши додолу хрести і церковні дзвони. Існує цікаве свідчення тодішніх прихожан про те, що одного із безбожників, який цинічно розстріляв ікону Івана Богослова, поціливши святому прямо в вічі, не минула Божа кара. Через деякий час, він і сам був убитий пострілом в око.

У роки війни храм знову відкрили для молитви. У 1961році старостою церкви було призначено 29 річного Олексія Брайона., котрий прослужив тут вісім років. Хоча він проживав у сусідньому селі Подолянці, та ще з малих літ, разом із своєю багатодітною родиною відвідував цей храм. І до сьогодні він добре пам’ятає, як тоді переслідувалась віра у Бога. З Житомира приїздили спеціальні бригади та слідкували за тим, щоб молодь не відвідувала церкву. А ще перевіряли церковні журнали, куди при хрещені дітей і вінчаннях записувались прізвища хрещених батьків, а також молодят. Щоб не потрапити до чорних списків влади, люди боялись іти до храму і здійснювали обряди хрещення та вінчання таємно на дому.

Олексій Брайон і сам мало не став жертвою того режиму, коли, за те, що зрізав гіляки дерев, які затуляли купол і хрест церкви, його хотіли посадити до буцегарні. Він переконаний, що лише з Божою допомогою, цього не трапилось. І повністю присвятивши себе службі Господу, нині він є монахом Кукшею у Свято-Преображенському чоловічому монастирі, що у Княжичах на Київщині. Його дві рідні сестри Маріам і Емілія також монахині Свято-Вознесенського Фролівського монастиря, що у Києві. А три рідних брати Степан, Василь та Петро Брайони вже багато років є прихожанами Чуднівської церкви. Напередодні престольного свята храму Різдва Пресвятої Богородиці Олексій Брайон завітав у рідну обитель де зустрівся з благочинним Чуднівського району, протоієреєм Вадимом Шапраном. Колишній староста церкви повідав її нинішньому настоятелю чимало цікавих фактів з життя тодішньої парафіяльної громади, а також про різні події, що вирували тут у важкі роки безбожжя, безпосереднім свідком яких він був особисто.

У свою чергу отець Вадим розповів почесному гостю про теперішній стан церковних справ, які спрямовані на відновлення Чуднівської церкви, однієї з найстаровинніших духовних святинь всього району.