БЛАЖЕННІ МИЛОСТИВІ, БО ВОНИ ПОМИЛУВАНІ БУДУТЬ.

Милостиві – це люди милосердні й співчутливі, які не тільки уболівають серцем через злигодні, скорботи, страждання, біди своїх ближніх, але й завжди готові діяльно допомогти їм, чим тільки можуть.

Незгоди можуть бути як у тілесному житті так і в духовному житті, тому справи християнського милосердя поділяються на тілесні й духовні. (православний катехізис)
Буковина… Живописний, гостинний, багатий, щедрий край. Багатий насамперед духовно, багатий на щирих, добрих, працьовитих людей.

Цієї зимової пори, паломники з Романова вирушили в дорогу, щоб відвідати святині Буковини.

В 20-ти км на схід від Чернівців, біля села Молниця знаходиться православний чоловічий Свято-Вознесенський монастир «Банчени». На пагорбі, де розташована обитель, є джерело, з якого пили воду діти з сусіднього села, коли бігали сюди гратися. Серед них був хлопчик, що мав фізичні вади. З часом всі стали помічати, що дитина одужує. Саме на цьому місці отець Лонгін вирішив звести спочатку церкву, а потім і монастир. Будівництво почалося у 1994 р., а у травні 1998 року монастир був освячений Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. Всього за 17 років на пустищі було зведено шість храмів і скит. У 2006 році на території монастиря розпочалося будівництво останнього восьмого храму – Свято-Троїцького собору, одного з найбільших в Україні. Через п’ять років, 2 жовтня 2011 р., Святіший Патріарх Кирил освятив Собор. Відвідавши цю святиню з невимовною радістю, сповнені незабутніми враженнями неперевершеності, краси та благодаті не хотіли навіть виходити з собору.

При вході до монастиря височіє надбрамна дзвіниця заввишки 60 м, що дуже нагадує київську Святої Софії. На території обителі розбитий ландшафтний парк: усюди доріжки, мощені каменем, акуратно підстрижені газони, загорожі з кущів, мініатюрні туї.

Православні люди приїжджають сюди з усіх кінців світу. У Свято-Вознесенському Банченському монастирі навіть стіни дихають благодаттю, кожен куточок тут наповнений вірою, любов'ю, спокоєм та великою силою. У монастирі зберігаються частки Животворящого Хреста, святих мощів прп. Серафима Саровського, вмц. Варвари та багатьох інших святих.
У скиті монастиря усамітнюються ченці, щоб помолитися за всіх без винятку людей. Тут вони підтримують благодатний вогонь з Єрусалима, який горить і вдень, і вночі – як символ незгасної віри. Як і в більшості храмів і монастирів району, де переважає румунське населення, богослужіння в монастирі проводяться румунською і слов’янською мовами.
Монастир активно займається благочинністю. При ньому функціонує сирітський притулок, що знаходиться в селі Молниця. У будинку-притулку проживає дуже багато дітей. Серед них багато інвалідів, хворих на невиліковні хвороби. Владика Лонгін сам будучи сиротою, «вкусивши цього гіркого хліба», хоче щоб всі діти зростали в достатку, любові один до одного і до оточуючих, щоб вони любили цей світ, кожну людину, хотіли наповнити цей світ добром, любов’ю і стали добрим прикладом. Багато зусиль докладається і до того, щоб діти в майбутньому мали можливість отримати освіту, роботу, житло. Всі паломники завжди стараються щось пожертвувати для них, романівчани також не залишилися осторонь і зробили посильну жертву.

Також слід зазначити, що на території монастиря є величний «дім паломника» - готель, зроблений за сучасними технологіями, де можна переночувати кілька днів а також після трапези духовної можна і підкріпитися в монастирській трапезній. Всі прихожани Романова були приємно вражені гостинністю, доброзичливістю, щедрістю насельників такого величного комплексу.

Здається, як би не хотів описати, те відчуття, яке присутнє на душі у кожного, хто хоча б раз побував у цьому святому місці, як би не хотілося розповісти все, що наповнює серце, не можливо знайти потрібних слів, це треба відчути, просто треба приїжджати і «заряджатися» тим зарядом любові, милосердя, щирості, яка тут панує і нести у світ цю любов.

Після цієї святині, всі з радістю побували у Свято-Духівському кафедральному соборі м. Чернівці, де мали можливість приложитися до святинь, купити потрібну літературу, поставити свічки за свої сокровенні прохання.

І можна було б ще ознайомитися з життям багатьох святих місць Буковини, але час летить невблаганно, за вікном автобуса падає дощик та вночі передбачається морозець, але те тепло на душі кожен привезе в свою домівку, поділиться любов’ю зі своїми близькими і ще довго-довго буде згадувати про все, що залягло в пам’яті, що залишилося на фотографіях, і неодмінно, коли потепліє, то всі бажаючі зможуть знову побувати тут і заново все відчути і побачити.

Всі паломники Романова, з величезною подякою Богу за його милість, повернулися додому, сповнені невимовною радістю, благодаттю і кажуть, що дійсно «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть!»