Започаткована благодійність.

Плине час. Одне покоління змінює інше, але незмінними залишаються прописні істини. В народі говорять, щоб недарма прожити на землі людина повинна народити дітей, побудувати будинок, посадити дерево.

Та в буденному житті, в молоді роки мало хто задумується, якою буде їх старість. Кому Господь дасть її зустріти у теплому, радісному колі, а іншим - на одинці самому з собою. Добре якщо людина спроможна сама обійти себе, гірше - хто в ході життя став не працездатним, отримав травму і за станом свого здоров'я став інвалідом. Ще більше горе, хто з народження інвалід. Саме такі люди потребують постійної опіки рідних, знайомих, а іноді зовсім чужих, але високодуховних людей. Наша держава опікується над такими людьми, наділивши їх відповідними пенсіями для прожиття. Та часто пенсії ледве вистачає на ліки, тоді на допомогу приходять рідні або просто не байдужі до чужого горя люди.

3-є грудня визначений як день інваліда. В цей день кожна людина намагається перевідати хворих, знедолених, поспілкуватися з ними, щоб розвіяти хоч не надовго їхній душевний смуток. Роками, і не лише в цей день, таку нелегку ношу опікуватися і молитися за всіх людей несе наше духовенство, служителі храмів, монастирів.

В цьому році в храмі святого Різдва Богородиці м. Коростишева, за благословіння благочинного, архімандрита Якова (Шумова) започатковано традицію робити благодійні пожертви для інвалідів міста. До цієї акції приєднались депутат Коростишівської міської ради Галина Климівна Тильчик та працівники "Червоного хреста" Ольга Юрченко, Юлія Отришко, Галина Журавська, Лариса Пустовіт.

Разом з ієреєм Олегом Царюком, незважаючи на несприятливі погодні умови, було відвідано чотирнадцять православних домівок В.І. Янішевської, П.А. Сольської, О.І. Нікуліна, Г.А. Дячкової, Р.Ф. Ярмолович, І.А. Чиркова, К.Н.Корзун, М.Д. Ходирєвої, Н.Д. Шаки, В.Р. Латиніна, Є.П Кузьменко, М.А. Кравчук, О.Ф. Судовського, І.І. Кукси. З молитвою та побажанням віри на краще звертався отець Олег до виснажених хворобою людей. Щирі людські засмучені очі проводили нас поглядом. І неважливі принесені дарунки, а хвилини радісних спогадів, людська підтримка, побажання виздоровлення визивали посмішку на їх обличчях.

А серце стискається від болю, бринять на очах ледь стримані сльози. І хочеться кричати: Люди, будьте милосердні, нехай Господь благословляє вас дарувати людям добро, возлюбити ближнього як самого себе.