У Провідну неділю молимося за тих, хто пішов у вічність…

У першу неділю після Великодня, яку ще називають Фоминою або Провідною, у Свято-Миколаївському соборі Бердичева після завершення Літургії була відслужена панахида Пасхальним чином. Цього дня з ранку православні йшли на кладовище до могил покійних родичів. На цвинтарі священнослужителі відправили панахиду…

«Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх!» – звучить у Свято-Миколаївському соборі молитва про всіх православних, що пішли у світ інший… Слово, замовлене за померлого перед Богом, – велика благодать і спасіння для їх душ. У пам'ять про всіх спочилих горять свічки… «Ми прийдемо сьогодні туди, де покоїться прах наших рідних та друзів і будемо молитися, щоби вони споглядали Світло Господнє. І молитви наші будуть радісні, бо Христос Воскрес із мертвих…» – слухали віруючі благочинного Бердичівського округу, настоятеля Свято-Миколаївського собору протоієрея Віталія Бойкова.

«Господь мій і Бог мій…»

«Перша неділя після Великодня, яку ще називають Антипасхою, Фоминою або Провідною, завершує Світлий тиждень, і Богослужіння цього дня звеличує подію явлення Ісуса Христа Святим Апостолам на восьмий день після Його Воскресіння та утвердження у вірі Святого Апостола Фоми. Ми згадуємо його слова: «Коли не побачу на руках Його знаків від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани Його, і не вкладу руки моєї в ребро Його, не повірю». Далі ми бачимо, що через вісім днів, коли апостоли разом із Фомою перебували в домі при замкнених дверях, знову явився Христос і сказав: «Мир вам!» І, звернувшись до Апостола Фоми, промовив: «Дай сюди палець твій і поглянь на руки Мої, і дай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірний, а вірний». І, побачивши на власні очі Воскреслого Господа, той вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» І сказав йому Ісус: «Ти увірував, бо побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували…»

«З давніх часів восьмий день після Пасхи, як закінчення Світлої седмиці, святкувався особливо, він складав ніби заміну Пасхи, тому і названий Антипасхою, що означає «замість Пасхи». Неділя, що завершує Пасхальну седмицю, є своєрідним повторенням Пасхального дня і, сповнена спогадом про Христове Воскресіння, оновлює радісні події, зміцнюючи віру кожної православної людини.

«Молячись у Світлі дні за померлих, ми немовби єднаємося з Церквою Небесною, розділяючи з ними Пасхальну радість. Коли закінчується Світла седмиця, ми наче прощаємося з душами наших рідних, проводжаємо їх назад в оселі небесні. Тому й неділю Антипасхи називають Проводами.

«У Бога немає живих і мертвих…

«З року в рік у Провідну неділю люди родинами збираються на цвинтарі, аби помолитися за близьких, які відійшли у вічність. І цієї весни, 12-го травня, на міському кладовищі було звершено панахиду. Лунали слова Великоднього тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». І радість за Воскреслим Господом поєднувалася з сумом про розлуку з близькими та надією на зустріч із ними у Царстві Небесному: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх...»

« «Основа людини – душа, а вона – безсмертна, – говорить клірик Свято-Миколаївського собору протоієрей Зіновій Ромах. – І ми не повинні забувати про тих, хто не з нами. У Бога немає живих і мертвих. Просто ті, хто відійшов у світ інший, знаходяться поза землею, і всі очікують Другого Пришестя Ісуса Христа. Потрібно молитися за рідних, які з нами, і тим більше за тих, які самі цього зробити не можуть, щоби Господь упокоїв їх душі там, де праведні спочивають. У Святому Письмі сказано: «Носіть тяготи один одного, і так ви сповните закон Христа». І сьогодні ми виконуємо свій обов’язок: молимося за померлих. Господь наш Ісус Христос сказав: «Просіть, і дасться вам». І ми просимо прощення гріхів померлих і дарування їм Небесного Царства».

«У провідну неділю священики обходили могили померлих та за проханням людей відправляли заупокійні літії.

«Це особливий день у році, коли на кладовищі ми зустрічаємо багато своїх рідних, друзів та знайомих і навідуємося до тих, із ким більше ніколи не зустрінемося в цьому житті… Цього дня ми багато чого готові пробачити іншим, а вони також прощають нас. Стоячи біля могил, замислюємося про сенс життя і про те, що людину потрібно поважати і цінувати тоді, коли вона живе серед нас… У поминальні дні ми згадуємо її та дякуємо за добро, яке вона сотворила. Надгробні написи викликають спогади… Дивлюся на прізвища та перебираю в пам’яті гарні справи людини: Леоніда Козінчука – журналіста, поета і талановитої особистості… Його дружина Іоанна тихо розповідає: «Він покоїться біля тих, про кого за життя багато писав. Завжди дбав про людей, любив Бердичів та його мешканців. Леонід Іванович спочив, але душа його поруч…» Спілкування в молитві між живими й померлими ніколи не припиняється. Ольга Дем’янчук молиться за спочилих брата, братову та свого сина: «Вони залишили по собі світлу пам’ять. Думками спілкуюся з ними…»

«Зв’язаних між собою любов’ю – не розлучити. Бог є безмежна Любов. Любов – основа нашої молитви за померлих. Звершуючи поминальні молитви, ми виконуємо Заповідь любові до ближнього. Щоби допомогти душам спочилих, Церква радить не тільки молитися, але й робити добро в їх ім’я, поки ми живемо на землі...