Пом’янемо щирою молитвою тих, кого немає з нами…

В суботу, перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія, люди збираються для особливого молитовного поминання від віку спочилих православних християн. Зранку вони йдуть до церков із хлібом та іншими приношеннями і подають записки, в яких вказують імена померлих… Дмитрівська субота стала всезагальною батьківською поминальною, коли православні християни моляться за «спочилих отців і братів наших»...
Цього дня у Свято-Миколаївському соборі звершили заупокійне Богослужіння.

Плакали запалені свічки за тими, хто відійшов у світ інший… Схиливши голови, з благоговінням і любов’ю віруючі у молитвах згадували своїх померлих родичів. Священнослужителі – в білому облаченні, що символізує колір чистоти і радість єднання з Христом... «Земне життя – короткочасне, і його треба прожити гідно звання людини та християнина. Великим даром Божим є життя вічне. – говорить прихожанка Раїса Геденач. – І Господь дає життя вічне всім, у Бога немає обмежень… Господь завжди відкритий для нас, щоби могли звернутися до Нього і бути почутими у наших молитвах та бажаннях… Ми маємо два крила : Святе Таїнство Сповіді та Причастя Тіла і Крові Господньої. Завдяки Причастю ми здобуваємо безсмертя, зцілення душі й тіла, оновлюємося і отримуємо захист. Нехай же Божа любов буде для нас у цьому світі запорукою радості в Царстві Небесному…»

Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх…

Після Літургії соборним духовенством на чолі з благочинним Бердичівського округу, настоятелем Свято-Миколаївського собору протоієреєм Віталієм Бойковим було відправлено панахиду. Разом із прихожанами священнослужителі просили у Господа милості Божої і Царства Небесного спочилим у вірі православним християнам. І лунали багатократно зворушливі та скорботні слова: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх… Господи, упокой спочилих воїнів… Господи, упокой немовлят…»

Віруючі вторили словам молитви… І згадували своїх рідних та знайомих, пам’ятаючи, що їх сьогодні не існує лише в нашому, земному світі, але душі потребують наших молитов…

Прихожанка собору Тамара Семенюк вважає, що молитва про спочилих – це потреба серця: «Сьогодні я молюся за всіх: рідних і близьких, друзів та сусідів, котрі пішли від нас у вічність, та воїнів, що поклали своє життя на полі брані…»

Розкриті серця людей вбирали в себе кожне слово проповіді клірика Свято-Миколаївського собору протоієрея Зиновія Ромаха: «Скільки б не пройшло років, померлі рідні живуть у наших думках і спогадах. Вони пішли, але любов та вдячність до них залишилися. Приходячи в храм, ви залишаєте частинку свого серця в пам’ять про спочилих. Забувши про свої турботи, ви в цей день світлої пам’яті віддаєте данину своїм батькам, котрі пішли з цього життя. Вони творили благі діла і великий подвиг: заради нас недосипали, віддавали всі сили і берегли своїх дітей, щоби пішли в світ і знайшли себе в ньому… З часом ми іноді забуваємо, що потрібно віддячити нашим батькам. Адже вони дали нам путівку у життя… І сьогодні кожен схиляє голову, роняючи сльози, згадуючи добрим словом померлих рідних, своїх братів та сестер, наставників і вчителів духовних та мирських, своїх друзів, котрих уже немає поруч... Ми згадуємо всіх християн, виконуючи свій християнський обов’язок перед Богом. Господь закликав:

«Тяготи ближнього візьміть на себе…» Слідуючи Заповіді Божій про любов до ближнього, ми полум’яно молимося за них: і за живих, і за спочилих. Молитва – це і є найперший вираз нашої любові. Ми вимолюємо в Бога прощення за померлих, тому що вони вже не можуть нічого для себе вимолити, вони можуть молитися за нас, але не за себе… Нехай Господь помилує їх у Вічному житті…»

У Дмитрівську поминальну суботу в храмі особливо багатолюдно. В такий день відчувається: у Бога всі живі...